Босковіцька газета «Відлуння» (Ohlasy)  Регіон, де просториться медіапустеля

У розташованому за 40 км на північ від Брна містечку Босковіце виходить регіональна газета розслідувальних репортажів «Відлуння» (Ohlasy) — замалим не унікальне явище нинішньої чеської медіасцени. «Проблеми регіональної журналістики мало чим відрізняються від проблем національної, але в регіонах менше можливостей їх вирішити. Тому там просториться так звана медіапустеля», — каже редактор «Відлуння» Томаш Трумпеш.

Більшість регіональних газет виникла в розпалі ейфорії після оксамитової революції на початку 90-х — у відповідь на потужний запит на незалежні та вільні медіа. Останнім часом покоління батьків-засновників цих видань відходить на заслужений відпочинок, і їхні дітища чи то зникають, чи довго і важко шукають новий шлях розвитку. Брак розмаїття й більш-менш однаковий вік усіх локальних медіа провокують появу монокультури, котра, як і її родичі в природних екосистемах, вирізняється нестабільністю й недовговічністю.

Навіть на регіональному рівні наступ інтернету приніс із собою зміни, які руйнують давно усталені економічні моделі, приносять нові способи поширення інформації й дуже впливають на роботу журналістів. Регіональним медіа значно важче отримувати гроші від читачів і практично неможливо конкурувати з сильними гравцями на полі реклами, як-от з Google чи Meta. До того ж у регіонах менше спонсорів і практично немає цільових дотацій на роботу малих медіа.
Ну, і наостанок — нині нікому не можна топтатись на місці: всі мусять невтомно шукати нові формати подачі інформації й задовольняти потреби публіки в інтернеті.

«Доплачуємо з власної кишені»

Зараз для економічних моделей існування медіа триває такий собі випробувально-пошуковий період: хтось досі робить ставку на рекламу, хтось на читацькі гроші, хтось на спонсорів — а ще хтось намагається поєднати всі вищевказані опції. Втім, схоже, що функціональної моделі справді якісної регіональної журналістики наразі не існує, тому площа медіапустель і далі росте. Лиш де-не-де трапляється випадкова зелена оаза чи б’є з-під землі нове джерело. Ми вже навіть не вдаємо, що маємо рятівну фінансову модель, — і компенсуємо десятирічну збитковість своєї преси з власної кишені. І це ми ще дуже скромні: фізичної редакції не маємо, працюємо з дому, а подкасти записуємо в робочому кабінеті й гардеробі дружини одного з колег. Наріжні камені нашої редакції — одна недоплачена повна ставка і ще півставки на суто добровільних засадах. Окрім цих людей, у нас є й інші автори з дуже неоднорідною інтенсивністю створення переважно безгонорарних текстів.

Але містечкова журналістика для нас досі має сенс. Коли через 25 років свого існування закрилась регіональна газета Boskovicko («Босковіцький край»), де я десять років пропрацював редактором відділу культури, ми майже одразу вирішили: треба продовжувати. Редакція закритого видання, яке творив повноцінний штат із кількох людей, отримувала прибуток передусім від продажу друкованої версії й намагалася заробити на розміщенні рекламних оголошень — але така модель фінансування вже віджила своє. Ми самі в цьому пересвідчились, намагаючись її зберігати й трансформувати.

Роль місцевого медіа

Роль місцевого медіа досить специфічна й дуже відмінна від ролі інших приватних організацій. За цією специфікою стоїть передусім міра суспільної відповідальності, непорівнювана із загальнонаціональними медіа, що грають на сяк-так функціональному, а найголовніше — розмаїтому ринку. В регіонах ви стаєте самітником у пустелі, бо ніхто інший там навіть не намагається надавати публічні послуги на основі базових журналістських стандартів, — і тому від вас (значно більше, ніж від усіх інших) чекають виваженості, комплексного підходу й надання базового простору для дискусій тим, хто не може мати його деінде.

Тому роль локальних медіа дуже нагадує роль громадських організацій — хоча перші, на відміну від других, практично не мають шансів без проблем отримати фінансування з публічних джерел. Профільних дотацій для медіа не існує; спроби якось скористатись коштами міського бюджету чи пов’язаних із містом організацій трапляються досить часто, але завжди ведуть до колосального конфлікту інтересів.

Робити контент платним і продавати його тільки тим, хто хоче й може собі дозволити за нього платити, теж немає сенсу, адже головне завдання локальних медіа — ділитися інформацією й думками з усіма, бо ніхто інший цього повноцінно не робитиме, ну а місцеві політичні сили, звісно ж, нічим не відрізняються в цьому сенсі від національних і висвітлюють події або тенденційно, або взагалі ніяк. Та й можливостей у них на локальному рівні більше, бо нема громадських медіаконкурентів.

Поточні витрати вам ніхто не компенсує

Навіть якщо якісь дотації для малих регіональних медіа таки існують (і ми за них вдячні), їх однаково виділяють тільки на «парадні» елементи журналістської роботи, себто на розслідування і розвиток. Але розслідувати й розвиватись команди новинарів зазвичай можуть собі дозволити лиш тоді, коли назбирають достатньо грошей на базові поточні витрати. А на них вам грошей ніхто не дасть.

Це зовсім не значить, що в регіонах немає тем, які варті розслідувань, чи що нам, тамтешнім журналістам, не треба розвиватися. Навпаки. Але передусім нам треба, щоб локальні медіа твердо стали на вже не глиняні ноги, і щоб там, де цих медіа поки немає, вони таки виникали.

Бо коли з’явиться серйозна й важлива тема саме стабільне й функціональне медіа буде найліпше до цього готове, а його команда сторожових псів швидко перетвориться на команду ловчих і побіжить по гарячому сліду. Ми, скажімо, в такій ситуації змогли за допомогою постійного й послідовного тиску розкрити проблему конфлікту інтересів заступника свого міського голови, яка призвела до розпаду тутешньої владної коаліції, і цькування підлеглих директоркою однієї з місцевих шкіл.

Обидві проблеми існували вже досить довго, й сміття їхнє вимели з хати зокрема й завдяки нашим тривалим зусиллям повернути їх у публічну площину. Це ми розпитували причетних людей і тиснули на відповідні інституції, змушуючи їх займатися своєю роботою.
В першому випадку саме пихатість виступів заступника міського голови на сторінках нашого видання та його нездатність до ладу розтлумачити нам суть справи зробили його позицію неприйнятною для партнерів по коаліції.

У другому (цькування підлеглих директоркою) нам, на щастя, вдалося знайти й оприлюднити низку дуже конкретних свідчень про її ставлення до підлеглих. Фраза «ви не повинні думати, ви повинні слухатися» в певних тутешніх колах тоді стала крилатою.

Там, де є якісна преса, є й розвинутіша демократія, якій більше довіряють. І це правда не лише в масштабах країни: існують докази, що довіра до демократичного суспільства виникає в людей здебільшого саме завдяки функціонуванню демократії в масштабах свого населеного пункту. Себто не лише через загальнонаціональні новини, а й через роботу місцевої влади, ефективність місцевої лікарні чи якість школи. Локальна журналістика робить свій великий внесок у локальну функціональність відкритого прозорого суспільства, де народжується базова громадянська довіра. Тут варто згадати ще й базове значення локальних медіа для спільноти: вони-бо спрощують десятки чи навіть сотні точкових контактів, завдяки яким спільнота значно глибше себе усвідомлює, ліпше комунікує та функціонує.

Сторожовий пес

Однією з важливих основ нашої репортерської роботи можна вважати надання цілковито базової інформації про життя в місті та його політичне керівництво. Ми моніторимо засідання міської ради й адміністрації, читаємо протоколи, беремо участь у пресконференціях, розпитуємо, перевіряємо інформацію й ознайомлюємо опозицію та фахову публіку з планами муніципалітету. А потім доносимо це все до аудиторії у зрозумілій для неї подобі. Це теж складова нашої роботи — робити важливу інформацію (яку відповідні державні органи й установи часто оприлюднюють у нестравному вигляді) прозорою й зрозумілою.

Ще одна з наших ключових функцій — підживлювання громадської дискусії. Я часто й охоче повторюю свою улюблену красиву крилату фразу про те, що основою політики вважається конструктивний конфлікт. Ми, новинарі, маємо пильнувати, щоб конфлікт лишався конструктивним і водночас повністю не вигас, так і не вирішившись. Обидві тенденції небезпечні. Навіть на локальному рівні можновладці схильні як до деструктивних вчинків, так і до створення закулісних структур, де про все можна тихенько домовитись і все підписати без публічних обговорень. Тому ми, новинарі, мусимо водночас пильнувати за дебатами коаліції з опозицією й ненастанно привертати до дискусій про конкретні проблеми увагу професійної зацікавленої аудиторії — принагідно увиразнюючи їх редакційним коментарем.

У цій царині ми вже маємо чималий досвід — згадати хоча б підготовку значних міських інвестицій, де політики не раз намагалися все обставити так, щоб ніхто не зазирав їм під руку, зневаживши при цьому думкою будь-кого з представників громадськості і врешті проваливши архітектурний конкурс, який не визнала Чеська палата архітекторів. Незгасна критика таких ініціатив поступово схилила політиків до значно стандартніших процедур, куди отримали доступ спеціалісти.

Перед місцевими та регіональними виборами роль локальних медіа стає ключовою. Ці вибори — наш аналог олімпіади, що так само відбувається раз на чотири роки. Ми намагаємось дуже послідовно й детально писати про програми й плани кандидатських об’єднань, пояснюємо, як влаштована місцева політична сцена, й насамкінець знімаємо інтерв’ю зі всіма лідерами та лідерками виборчих штабів, а на минулих виборах іще й організували дебати кандидатів і кандидаток на посаду міського голови. Тому ми віримо, що завдяки нам виборці зможуть ухвалювати справді інформовані рішення, — а цікавість громадськості до журналістської роботи цю нашу віру зміцнює.

Місцева преса відіграє ще й дуже важливу роль у функціонуванні громади. У місті постійно відбуваються різні важливі й незамінні для функціонування здорового суспільства події. Тому ми не втрачаємо контакту з громадянським суспільством, інформуємо про роботу товариств і об’єднань та культурне життя й даємо простір для висловлення думок цікавим людям, які приїздять сюди в гості чи постійно тут живуть і мають чим поділитися. І так практично в усіх життєвих царинах.

Громадянське суспільство живе

Насамкінець — кілька слів іще про одну царину нашої роботи, яку ми трохи старомодно називаємо краєзнавством. У дешевий патріотизм ми не віримо — але віримо в підсилення й поглиблення позитивних контактів із рідним краєм завдяки інформації про історію, географію, природу чи духовну спадщину.

Тому кінцевим результатом своєї роботи ми вважаємо, по-перше, створення всебічно поінформованого й активного суспільства зі здоровою динамікою, інтересом до довкілля й здатністю до культурних публічних дискусій, — а по-друге, надавати в публічному просторі захист усім, хто його потребує, й усім, чий голос поки лунає недостатньо голосно.

Говорячи про медіапустелі, ми часто оминаємо увагою одне важливе й непроминальне для медіапростору явище: так звані ратушні медіа. Вони фінансуються безпосередньо з міського бюджету, зазвичай нагадують звичайні газети, але, по суті, залежать від панівної політсили й мають відповідний зміст. Саме такі медіа дуже сильно впливають на ринок рекламних оголошень, на інформаційне середовище й публічні дискусії — і стають нашими конкурентами, які, втім, не дотримуються базових журналістських стандартів і сумлінно не виконують своїх суспільних функцій, хоч, наприклад, у нашому місті розпоряджаються втричі більшим, ніж наш, бюджетом, який за винятком невеликого відсотка рекламних надходжень, походить із публічних джерел.

Здається, суспільству поки бракує волі, аби вивести цю абсолютно неприйнятну в національному масштабі модель медіа, де на зміст матеріалів безпосередньо впливають панівні політичні сили. Те, що нас лякає в контексті національних публічних медіа, на рівні міської влади вже стало частиною повсякдення — хоча механізми влади на всіх рівнях однакові.

Локальна специфіка

Особистий досвід заважає нам вірити у можливість створення централізованих мереж регіональних медіа, які задумував створювати, скажімо, Deník. По-перше, нам подобаються медіа, що ростуть завдяки низовим ініціативам, маючи власну ідентичність і самостійність; по-друге, існує багато непередаваних локальних нюансів, які сприяють тій-таки регіональній профільності. Ну, а по-третє, як ми вже писали на початку, — маємо поганий досвід із певним типом журналістських монокультур, тому й тут обома руками за розмаїття.

У нашого міста, скажімо, є міцні історичні традиції, кілька значущих пам’яток і унікальний урбаністичний архітектурний ансамбль колишнього єврейського кварталу — а ще празька спільнота Unijazz проводить тут неповторний національний фестиваль, один з найвідоміших свого типу в цілій країні. На цьому ґрунті росте й наша культурна специфіка.

Ну а ще в нас, наприклад, є своя міська лікарня, що для Чехії дуже незвично, бо лікарнями зазвичай займаються краї (області) чи держава, — і дуже особливі проблеми з транспортним сполученням, викликані недобудованістю швидкісної автомагістралі й відсутністю прямого залізничного сполучення з Брном. З цих проблем ми маємо не лише негатив, а й позитив: серед іншого, звідси не так масово переїздять і переміщують культурні й суспільні ініціативи у те ж таки Брно. Навпаки: в Босковіце приїжджають люди, котрі шукають чогось більшого, ніж просто міста-супутника з доброю транспортною досяжністю.

З мінусів — у плюси

На це колись звернула мою увагу подруга-соціологиня, трохи перевернувши з ніг на голову місцеві уявлення про те, що за свою віддаленість від Брна й гірший транспорт ми лише переплачуємо. Але через кілька років я й сам почав помічати, що не все так однозначно: наприклад, коли міськрада хотіла продати гігантську ділянку міського лісу директорові парку розваг, на протести виходили переважно ті, хто саме через цей ліс переїхав у Босковіце, — і саме вони найбільше зробили для успішності цих протестів.

Разом з тим, дуже багато користі приносить співпраця й комунікація малих медіа, поширення досвіду й інформації. Адже на світі існує дуже багато універсальних тем — і функціонування ратушних газет якраз одна з них. Ми теж давно розробляємо тему, яка стосується практично всіх міст і містечок, — і це тема підходу до планування масштабніших міських інвестицій. За багато років свого існування наша газета дуже багато зробила для того, аби в Босковіцах почали проводитися відкриті архітектурні конкурси.

Ще одна така тема — безсумнівно, прозора робота міськради. Розповіді жителів менших міст чи навіть празьких районів мене шокують: як же багато всього там діється за завісою і як рідко політиків закликають узяти на себе відповідальність за власні кроки й пояснити їх! Там, де є ефективна преса, ніколи не стихають вимоги населення бути добре поінформованим.
Думаю, в майбутньому найважливішою темою стане адаптація до кліматичних змін — і вона, знов-таки, стосується абсолютно всіх міст. Підготовки й бажання вирішувати проблему тут надзвичайно бракує. Але нам, новинарям, буде, як завжди, важливо передусім її як слід висвітлити в публічному просторі. Наше місто вже колись досить виснажила дискусія довкола періодичності літньої стрижки газонів — хоча самого цього кроку, звісно, буде замало. Крім кліматичних, є й вічні соціальні проблеми, бездомність, міська житлова забудова, боротьба за модернізацію освіти — і тут ми намагаємося підсилювати голоси тих, хто вимагає покращення. Трохи давніше, скажімо, гарячою була тема розпаношеності міського грального бізнесу — і закрили цю тему, його повністю заборонивши.

«Регіональні — чи радше локальні?»

Для журналістів із великих культурних центрів (але, звісно, не тільки для них) ця проблема в контексті маленьких містечок може здатися неймовірною чи й узагалі сміховинною — але ми теж стикаємося з негараздами й критикою від жителів внутрішніх околиць свого регіону. Причому критика ця справедлива: ми так само страждаємо від нездатності центру бачити, розуміти й осмислювати життя в довколишніх менших містечках і селах. Слід додати, що для рішення цієї проблеми в нас уже практично немає жодних коштів, тому перспектива набути зірку незалежної журналістики, яка пише не про Босковіце, а якраз про події в довколишніх селах, для нас, звісно, дуже приваблива, але економічно нереальна. Отже, з огляду на власні можливості, ми радше локальне, ніж регіональне видання, — і в цьому контексті локальна журналістика заборгувала регіональній більше, ніж здається на перший погляд.

Світ у регіонах багато в чому змінюється так само, як і світ великої журналістики. Ми теж з перспективи десяти років відчуваємо, що трохи спізнюємось на потяг до прогресу, й непогано було б осучаснити свою веб-версію. І хоч ми від самого початку досить інтенсивно намагаємося принадити нову публіку, яка охочіше слухає подкасти, ніж читає статті, нам усе ж бракує людей для роботи з відео чи значно активнішу й інновативнішу роботу в соцмережах. Але тут ми знов повертаємось до сказаного на початку: якщо локальним медіа ледь вистачає грошей на абсолютно базове функціонування, вони навряд чи можуть займатися саморозвитком.

Підтримка регіональної журналістики

З усього вищесказаного чітко випливає, що, попри глибоку кризу регіональної та локальної журналістики, її роль для демократичного суспільства досі лишається ключовою. Водночас ми не приховуємо, що не маємо дієвого рішення своїх проблем, визнаємо, що наша газета десять років лишається збитковою й ми мусимо підтримувати її існування власними грішми й зусиллями. Попри це, ми й досі на всі заставки заохочуємо передусім молодих журналістів і журналісток вертатися в регіони й намагалися там засновувати медіа.

Підтримка регіональної преси має бути не підтримкою того, що в ній ще лишилось, а передусім підтримкою нових медіа. У Чехії такі медіа мали б існувати в кожному місті й містечку, як було зразу після оксамитової революції.

Утім, тоді ще можна було успішно продавати паперову пресу й отримувати чималий дохід з реклами. Власний досвід і спостереження за ситуацією в інших містах підтримують наше переконання, що стабільне функціонування регіональної газети важко уявити без певної дотаційної підтримки. Цю ідею негативно сприймають передусім старші колеги: їм здається, що порядні медіа не можуть брати гроші в держави, про функціонування якої мають писати критично й незаангажовано. Але в регіонах великий ризик несе з собою й залежність від реклами, від спонсорів (які можуть мати власні інтереси), а також і від читачів — вплив соціальних бульбашок, що не можуть пробити стіну платного контенту, на мислення й зміст медіа можна цілком ясно бачити навіть на загальнонаціональному рівні. Періодичні дотації державної влади, досить далекої від регіонів, у цьому плані здаються чи не безпечнішими.

Конкретну форму такої підтримки ще слід було б обговорювати — і в нас немає амбіцій пропонувати свої чіткі параметри. Але без неї медіапустелі в регіонах, імовірно, будуть тільки більшати й розповзатися — навіть попри появу нових симпатичних проєктів та оаз якісної регіональної журналістики.

Утім, проблема ця, звісно, стосується не лише Чехії. Навіть єврокомісарка В’єра Йоурова, підбиваючи підсумки своєї каденції в ефірі Чеського радіо, сказала, що одним зі своїх найбільших фіаско за ці десять років у Єврокомісії вважає нездатність забезпечити фінансування регіональних медіа.

березень 2025